ј
Ѕ ¬
√ ƒ
≈ ∆
« »
Ћ
ћ Ќ
ќ ѕ
– —
“ ”
‘ ’
÷ „
Ў Ё
ё я
–еферат: ультура и быт населени¤ ”краины
ультура и быт населени¤ ”краины
–≈‘≈–ј“
по соц≥олог≥њ
"—оц≥олог≥зм" ¤к теоретико-методолог≥чна
концепц≥¤ ≈м≥л¤ ƒюркгейма"
ињв, 1999 р.
ѕлан
¬ступЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕ...3
ћ≥сце та роль ≈.ƒюркгейма у св≥тов≥й соц≥олог≥њЕЕЕЕЕЕЕЕ.4
¬ченн¤ ≈.ƒюркгейма про соц≥альн≥ фактиЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕ7
ѕринципи "соц≥олог≥зму" ¤к методолог≥чне п≥дгрунт¤ у
досл≥дженн≥ самогубствЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕ..15
¬исновокЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕ21
—писок використанноњ л≥тературиЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕ...22
‘ранцузьке сусп≥льство останньоњ чверт≥ минулого стор≥чч¤ переживаЇ добу криз ≥ потр¤с≥нь. ƒосить згадати хоча б так≥ под≥њ, ¤к пад≥нн¤ прогнилого режиму ƒругоњ ≥мпер≥њ, виникненн¤ ≥ придушенн¤ ѕаризькоњ омуни, поразка у ‘ранко-пруськ≥й в≥йн≥, формуванн¤ “ретьоњ республ≥ки. ¬одночас цей пер≥од досить пл≥дний в ≥нтелектуально-культурному в≥дношенн≥, доба розвитку блискучих л≥тературних та мистецьких талант≥в, бурхливих пол≥тичних та наукових дискус≥й. «апочатковану антом позитив≥стську традиц≥ю продовжують "психолог≥сти" –.“ард ≥ –.Ћебон, ≥сторики культури ≤.“еп ≥ ≈.–анан, ≥сторик права ‘юстель де уланж та ≥н. Ўирокоњ попул¤рност≥ набувають ≥дењ рац≥онал≥стичного "неокритицизму" –енув'Ї ≥ персонал≥стичного ≈.Ѕутру. Ќа злам≥ стол≥ть стаЇ очевидною обмежен≥сть методолог≥њ традиц≥йного натурал≥стичного позитив≥зму, наростаЇ суперечн≥сть м≥ж новими фактами про сусп≥льне житт¤ ≥ старими теоретичними схемами. —оц≥олог≥¤, ¤к ≥ р¤д ≥нших наук, вступаЇ у переломну фазу свого розвитку. “им мислителем, ¤кий ви¤вивс¤ спроможним опрацювати гранд≥озний масив нових фактор≥в ≥ певних ≥дей, переплавивши њх у нову ч≥тку ≥ переконливу парадигмусоц≥олог≥њ, був ≈м≥ль ƒюркгейм.
¬перше ¤ познайомивс¤ з цим науковцем на лекц≥¤х та сем≥нарах з соц≥олог≥њ. ” процес≥ вивченн¤ його праць найб≥льше мою увагу привернуло по¤сненн¤ вченим такого ¤вища в житт≥ сусп≥льства, ¤к суњцидальна повед≥нка людей. ÷ьому досить актуальному питанню ≈м≥ль ƒюркгейм присв¤тив ц≥лу наукову роботу Ч "—амогубство". јле французький соц≥олог в≥домий не т≥льки ¤к автор вищеназваноњ прац≥, в його творч≥й спадщин≥ нараховуЇтьс¤ багато ц≥кавих праць, ¤к≥ мають важливе значенн¤ ≥ м≥сце у св≥тов≥й соц≥олог≥њ. ÷¤ людина Ї фундатором соц≥олог≥њ ¤к науки, ¤к предмету викладанн¤ ≥ ¤к профес≥њ. “ому у своЇму реферат≥ буду намагатись досл≥дити соц≥олог≥ю ≈.ƒюркгейма в ц≥лому, а також дещо детальн≥ше хочу зупинитис¤ на його прац≥ "—амогубство".
ћ≥сце ≥ роль ≈.ƒюркгейма у св≥тов≥й соц≥олог≥њ
≈м≥ль ƒюркгейм Ч видатний французький соц≥олог ≥ ф≥лософ XIX-XX стол≥ть, ¤кий народивс¤ 15 кв≥тн¤ 1858 роц≥ в м≥стечку ≈п≥наль у родин≥ спадкоЇмного рабина. Ѕатько готував його до рел≥г≥йноњ кар'Їри, однак все сталос¤ по-≥ншому. ѕ≥сл¤ зак≥нченн¤ м≥сцевого л≥цею в≥н њде до ѕарижа дл¤ п≥дготовки до конкурсного екзамену до ¬ищоњ Ќормальноњ школи. ” 1879 роц≥ ƒюркгейм був прийн¤тий до цього престижного навчального закладу, де навчалась ≥ виховувалась ≥нтелектуальна ел≥та ‘ранц≥њ.
Ќавчанн¤ у ¬ищ≥й Ќормальн≥й школ≥ справило великий вплив на погл¤ди французького вченого. —еред професури йому особливо подобалис¤ ≥сторик ‘. де уланже та ф≥лософ ≈. де Ѕутру. ѕершому ƒюркгейм симпатизував за його захопленн¤ наукою, прагненн¤ ввести в ≥стор≥ю строг≥ науков≥ методи. ƒругому Ч за ≥дењ про творчий синтез ¤вищ та про особливу природу кожного з р≥вн≥в реальност≥. ѕоза увагою молодого ƒюркгейма на залишилась також критика Ѕутру спрощеного редукц≥он≥зму, вимога по¤снювати феномени, що вивчаютьс¤ окремими науками, на основ≥ њхн≥х власних специф≥чних принцип≥в. —хвально прийн¤в майбутн≥й соц≥олог ≥ установку "сп≥ритуал≥стичного позитив≥зму", в межах ¤кого Ѕутру в≥дстоював р≥вн≥сть науки та рел≥г≥њ, ствержував, що досв≥д повинен однаково спиратис¤ ¤к на науков≥, так ≥ на рел≥г≥йн≥ джерела.
” студентськ≥ роки ƒюркгейма приваблюють також ≥дењ Ў.–енув'Ї та ≤. апта. ѕ≥д впливом першого у нього складаютьс¤ переконанн¤, що мораль пос≥даЇ центральне м≥сце в ф≥лософському мисленн≥, що ≥снуЇ потреба в науц≥ про мораль ≥ що ф≥лософ≥¤ повинна слугувати кер≥вництвом до соц≥альноњ д≥њ й може допомогти моральн≥й Їдност≥. ант привертав увагу ƒюркгейма передовс≥м своЇю теор≥Їю морального обов'¤зку. ќднак апр≥оризм, ≥гноруванн¤ соц≥ального аспекту морал≥, формальний характер кант≥вського категоричного ≥мперативу спонукали вченого звернутис¤ до соц≥олог≥чного обгрунтуванн¤ морал≥.
ѕ≥дтримку такому обгрунтуванню моральних правил в≥н знаходить в соц≥олог≥њ ќ. онта. Ќа той час, отримавши ф≥лософську осв≥ту у ¬ищ≥й Ќормальн≥й школ≥, ƒюркгейм викладаЇ в де¤ких пров≥нц≥йних м≥стах (1882-1887) ≥ ви¤вл¤Ї значний ≥нтерес до соц≥ально-пол≥тичних аспект≥в сусп≥льного житт¤.
ƒебют ученого в науков≥й л≥тератур≥ в≥дбувс¤ 1885 роц≥, коли в≥н ¤к сп≥вроб≥тник журналу "‘≥лософський огл¤д" почав систематично готувати огл¤д соц≥олог≥чних публ≥кац≥й. ” цей час ƒюркгейм п≥д впливом ≥дей б≥олог≥зму прагне використати пон¤тт¤ й постулати б≥олог≥њ дл¤ ≥люстрац≥њ та обгрунтуванн¤ де¤ких принцип≥в.
” 1885-1886 рр. ƒюркгейм бере академ≥чну в≥дпустку дл¤ продовженн¤ навчанн¤ спочатку в ѕариж≥, пот≥м Ч у Ќ≥меччин≥. ” Ќ≥меччин≥ в≥н вивчаЇ зм≥ст програм з ф≥лософ≥њ у н≥мецьких ун≥верситетах, а також стан соц≥альних наук та етики. ¬ Ћейпцизькому ун≥верситет≥ ƒюркгейм знайомитьс¤ з роботою першоњ в св≥т≥ експериментальноњ психолог≥чноњ лаборатор≥њ, орган≥зованоњ ¬.¬укдом. “еор≥¤, методи та експерименти останнього докладно висв≥тлен≥ в науковому зв≥т≥ ƒюркгейма. ¬≥н захоплюЇтьс¤ постановкою наукових досл≥джень, що провод¤тьс¤ ¬укдом, вважаЇ, що ч≥тк≥сть досл≥дницькоњ роботи спри¤Ї розвитков≥ науковоњ точност≥. ” зв≥т≥ про поњздку до Ќ≥меччини в≥н формулюЇ низку принцип≥в свого розум≥нн¤ соц≥олог≥њ. ¬чений вважаЇ соц≥олог≥ю позитивною наукою про моральн≥ факти, ¤ка бере св≥й початок у прац¤х економ≥ст≥в та юрист≥в-представник≥в так званоњ ≥сторичноњ школи права. ¬ ц≥лому до такоњ тенденц≥њ ƒюркгейм ставитьс¤ позитивно. ¬≥н схвалюЇ трактуванн¤ моральних факт≥в ¤к особливих емп≥ричних даних, погоджуЇтьс¤ з соц≥альною природою морального обов'¤зку, в≥таЇ намаганн¤ створити етику ¤к окрему позитивну науку.
ѕ≥сл¤ публ≥кац≥њ зв≥т≥в про наукове житт¤ в Ќ≥меччин≥ у журнал≥ "‘≥лософський огл¤д" ƒюркгейм здобуваЇ репутац≥ю серйозного вченого. ” в≥ц≥ 29 рок≥в в≥н був визнаний багатооб≥ц¤ючою ф≥гурою в галуз≥ соц≥альних наук ≥
соц≥альноњ ф≥лософ≥њ ‘ранц≥њ. ” 1887 роц≥ вченого призначають професором педагог≥ки ≥ соц≥олог≥њ на ф≥лолог≥чному факультет≥ в ун≥верситет≥ Ѕордо. “ут в≥н читаЇ Ч спец≥ально дл¤ нього орган≥зований Ч перший у французьких ун≥верситетах курс соц≥олог≥њ.
–оки житт¤ в Ѕордо були дл¤ французького соц≥олога пер≥одом найб≥льш ≥нтенсивноњ науковоњ д≥¤льност≥. ” 1893 роц≥ в≥н захищаЇ докторську дисертац≥ю на тему "ѕро розпод≥л сусп≥льноњ прац≥" разом з дисертац≥Їю латиною "¬клад ћонтеск'Ї в становленн¤ сусп≥льноњ науки". „ерез два роки виход¤ть його "ѕравила соц≥олог≥чного методу" (1895). ўе через два в≥н публ≥куЇ свою третю велику роботу "—амогубство" (1897).
” 1896 роц≥ ƒюркгейм стаЇ професором соц≥альних наук ≥ прот¤гом шести рок≥в займаЇ цю посаду. ¬ 1898 роц≥ в≥н заснував ≥ почав видавати журнал "—оц≥олог≥чний щор≥чник", котрий об'Їднав групу молодих талановитих учених. «авоювавши свого часу широке визнанн¤ серед Ївропейськоњ громадськост≥, журнал великою м≥рою спри¤в тому, щоб найр≥зноман≥тн≥ш≥ соц≥огуман≥тарн≥ науки Ч в≥д ≥стор≥њ та економ≥ки до л≥нгв≥стики Ч стали вивчати багато проблем у дус≥ концепц≥њ соц≥олог≥зму.
” 1902 роц≥ ƒюркгейм був запрошений позаштатним сп≥впрац≥вником до —орбонни, на кафедру педагог≥ки. ” 1906 роц≥ в≥н уже стаЇ професором ≥ кер≥вником ц≥Їњ кафедри.
¬икладацьку д≥¤льн≥сть ƒюркгейм поЇднуЇ з науковим опрацюванн¤м соц≥олог≥чних проблем морал≥, вихованн¤ та осв≥ти. «а житт¤ вченого вийшла друком прац¤ "≈лементарн≥ форми рел≥г≥йного житт¤" (1902) Ч обширна робота, над ¤кою вчений працював прот¤гом багатьох рок≥в ≥ ¤ка була присв¤чена осмисленню рел≥г≥њ ¤к соц≥ального феномена.
ѕерша св≥това в≥йна завдала ≈м≥лю ƒюркгейму жорстокого удару. Ќаприк≥нц≥ 1915 роц≥ ƒюркгейм отримуЇ зв≥стку про смерть свого Їдиного сина јндре, ¤кий помер в≥д ран у в≥йськовому шпитал≥ на —алон≥нському фронт≥. —мерть сина т¤жко вразила вченого, його працездатн≥сть р≥зко падаЇ, в≥н захворюЇ. ” листопад≥ 1917 роц≥ ≈м≥ль ƒюркгейм помер.
¬ченн¤ ≈м≥л¤ ƒюркгейма про соц≥альн≥ факти
¬ ≥стор≥њ соц≥олог≥чноњ думки ≈.ƒюркгейм в≥домий ¤к видатний представник так званого соц≥олог≥зму Ч специф≥чноњ соц≥олог≥чноњ концепц≥њ. ¬≥дм≥тною особлив≥стю даноњ концепц≥њ Ї њњ ор≥Їнтац≥¤ на визнанн¤ соц≥альноњ реальност≥ ¤к д≥йсност≥ особливого роду та в≥дкиданн¤ психолог≥чного редукц≥он≥зму, тобто по¤сненн¤ соц≥альних ¤вищ на засадах психолог≥зму.
«ародки соц≥олог≥зму можна простежити вже у прац¤х ќ. онта, √.—пенсера, Ћ.√умпловича та ≥нших мислител≥в. ѕроте т≥льки у ƒюркгейма вона стаЇ ч≥тко вираженою. ¬ ц≥лому вона була продуктом поширеного наприк≥нц≥ XIX стол≥тт¤ прагненн¤ до позначенн¤ своЇр≥дност≥ предмету соц≥олог≥њ та зв≥льненн¤ њњ ¤к науки в≥д крайнощ≥в позитив≥стського натурал≥зму. ќстанн≥й намагавс¤ по¤снити соц≥альн≥ ¤вища виключно на основ≥ закон≥в, в≥дкритих природничими науками. Ќа противагу цьому серед сусп≥льствознавц≥в того часу стала визр≥вати ≥нша точка зору. ¬она пол¤гала в тому, що соц≥олог≥¤ ¤к самост≥йна наука не повинна шукати по¤сненн¤ соц≥альним ¤вищам поза власним предметом, њхн≥ причини мають в≥дшукуватис¤ у сам≥й соц≥альн≥й реальност≥, серед ≥нших соц≥альних ¤вищ, а тому дана наука може обходитис¤ без п≥дтримки ≥нших дисципл≥н ≥ нав≥ть у певних випадках сама спри¤ти њхньому розвитков≥.
—оц≥олог≥зм ƒюркгейма Ї комплексом досить строгих положень. ќдне з них стосуЇтьс¤ прагненн¤ ч≥тко розмежувати ¤вища ≥ндив≥дуального ≥ колективного житт¤. ќстаннЇ репрезентуЇ д≥йсн≥сть ≥ ¤к таке становить власний предмет соц≥олог≥њ. —аме це робить соц≥олог≥ю самост≥йною наукою.
¬одночас соц≥олог≥¤ претендуЇ на роль основноњ соц≥альноњ науки. ѕринайн≥ у межах соц≥олог≥зму прогл¤даЇтьс¤ тендец≥¤, в≥дпов≥дно до ¤коњ ус≥ ≥нш≥ науков≥ дисципл≥ни , ¤к≥ займаютьс¤ тими чи ≥ншими аспектами соц≥альноњ д≥йсност≥, п≥дпор¤дковуютьс¤ соц≥олог≥њ. ÷е обгрунтовуЇтьс¤ тим, що соц≥альн≥ ¤вища м≥цно пов'¤зан≥ м≥ж собою, њх не можна зрозум≥ти ≥зольовано одне в≥д одного, це Ї лише р≥зн≥ ви¤вленн¤ одн≥Їњ ≥ т≥Їњ ж д≥йсност≥ Ч соц≥альноњ, що, хоча й вивчаЇтьс¤ вс≥л¤кими науками, однак ¤к ц≥ле становить предмет т≥льки соц≥олог≥њ. “им самим соц≥олог≥¤ проголошувалась наукою, що маЇ ключ до ус≥х соц≥альних ¤вищ.
—еред ≥нших рис соц≥олог≥зму треба вказати на його акти антиеволюц≥он≥стську спр¤мован≥сть. —оц≥олог≥зм концентруЇ увагу на сталих ≥ повторюваних зв'¤зках пом≥ж соц≥альними ¤вищами, досл≥джуЇ р≥зноман≥тн≥ соц≥альн≥ типи. ўо ж взагал≥ становить предмет соц≥олог≥њ?
¬исв≥тленн¤ природи предмета, за ƒюркгеймом, Ч фундаментальна проблема, в≥д вир≥шенн¤ ¤коњ залежить њњ статус ¤к самост≥йноњ науки. ќсновн≥ ≥дењ з ц≥Їњ проблеми французький соц≥олог виклав 1895 року в робот≥ "ѕравила соц≥олог≥чного методу". ¬их≥дним моментом стало прагненн¤ вичленити ¤к предмет соц≥олог≥њ таку реальн≥сть, ¤кою не займаЇтьс¤ жодна з ≥нших наук. ѕри цьому припускалось, що ц¤ реальн≥сть маЇ особлив≥, т≥льки њй притаманн≥ властивост≥. «г≥дно з ƒюркгеймом, такими Ї соц≥альн≥ факти, ¤к≥ у сусп≥льност≥ складають соц≥альну реальн≥сть в ц≥лому.
” робот≥ ≈.ƒюркгейм встановлюЇ основн≥ вимоги до соц≥альних факт≥в, котр≥ дозволили ≥снувати соц≥олог≥њ ¤к науц≥. ѕерше правило в тому, що соц≥альн≥ факти треба розгл¤дати, ¤к реч≥. ÷е значить, що:
а) соц≥альн≥ факти Ї зовн≥шн≥ми дл¤ п≥двид≥в;
б) соц≥альн≥ факти можуть бути об'Їктами з т≥Їњ точки зору, що вони матер≥альн≥;
в) в≥дносини причинност≥, ¤к≥ встановлюютьс¤ м≥ж двома або багатьма соц≥альними фактами, допомагають формулювати пост≥йн≥ закони функц≥онуванн¤ сусп≥льства.
ƒруге правило пол¤гаЇ в тому, щоб "систематично в≥дмежовуватис¤ в≥д ус≥х вроджених ≥дей". ÷е значить:
а) соц≥олог≥¤ передус≥м повинна в≥дсторонитис¤ в≥д вс¤коњ ≥деолог≥њ;
б) вона також повинна зв≥льнитис¤ в≥д вс≥х забобон≥в, котрими волод≥ють ≥ндив≥ди по в≥дношенню до соц≥альних факт≥в.
“ретЇ правило у визнанн≥ переваги ц≥л≥сност≥ над складовими њњ частинами. ÷е значить, що:
а) джерело соц≥альних факт≥в знаходитьс¤ в сусп≥льств≥, а не в мисленн≥ та повед≥нц≥ ≥ндивид≥в;
б) сусп≥льство Ї автономною системою, ¤ка керуЇтьс¤ своњми особистими законами.
¬≥дм≥тна ознака соц≥альних факт≥в Ч њхнЇ незалежне в≥д ≥ндивид≥в бутт¤ ≥ здатн≥сть справл¤ти на останн≥х примусовий вплив. ожний ≥ндив≥д, зазначав французький ф≥лософ, при народженн≥ застаЇ соц≥альну реальн≥сть готовою, ¤ка функц≥онуЇ незалежно в≥д нього. ≤ндив≥д не створюЇ мови, ¤кою розмовл¤Ї, а навчаЇтьс¤ њй у ход≥ своЇњ соц≥ал≥зац≥њ; не винаходить метод≥в прац≥, а набуваЇ њх в≥д соц≥ального оточенн¤; не вигадуЇ власноњ рел≥г≥њ, а визнаЇ одну з уже ≥снуючих. ќтже, своњ способи мисленн¤, почуванн¤ та д≥њ ≥ндив≥д повинен пристосувати до способ≥в, ¤к≥ вже ≥снують ≥ визнан≥ сусп≥льством. ≤стотна риса останн≥х у тому, що вони ≥снують поза ≥ндив≥дуальною св≥дом≥стю.
ѕроте визнан≥ у сусп≥льств≥ способи мисленн¤, почуванн¤ та д≥њ волод≥ють щодо ≥ндив≥д≥в силою примусу, завд¤ки чому њхн¤ повед≥нка контролюЇтьс¤ ≥ коригуЇтьс¤. ” тих випадках, коли ≥ндив≥ди не адаптуютьс¤ до ≥снуючих способ≥в мисленн¤ ≥ д≥њ, вони наштовхуютьс¤ на р≥зн≥ негативн≥ реакц≥њ з боку сусп≥льства.
” ц≥лому соц≥альна реальн≥сть, за ƒюркгеймом, включаЇ до свого складу два типи ¤вищ. ѕо-перше, способи мисленн¤, почуванн¤ та д≥њ, котр≥, ¤к≥, уже зазначалос¤, Ї зовн≥шн≥ми ≥ примусовими щодо ≥ндив≥д≥в. ѓх нос≥Їм виступають або сусп≥льство в ц≥лому, або його окрем≥ групи (рел≥г≥йн≥, пол≥тичн≥, профес≥йн≥ та ≥н.). ѕо-друге, ≥нш≥ стал≥ ¤вища, ¤к≥ дл¤ ≥ндив≥д≥в так само об'Їктивн≥ й примусов≥. ƒо них французький соц≥олог зараховуЇ р≥зноман≥тн≥ "соц≥альн≥ теч≥њ", що породжуютьс¤ не ≥ндив≥дуальною св≥дом≥стю, грунтуютьс¤ на колективному ентуз≥азм≥, обуренн≥ та сп≥вчутт≥.
ѕрироду соц≥ального ƒюркгейм вбачаЇ у р≥зноман≥тних формах
колективност≥, ¤к≥ можуть мати вираженн¤ в "колективних у¤вленн¤х", "колективних в≥руванн¤х", "колективних почутт¤х", "колективн≥й св≥домост≥". ѕоза зазначеними утворюванн¤ми, вважаЇ вчений, соц≥олог≥¤ не маЇ свого предмета.
” цьому зв'¤зку в≥н над усе прагне провести л≥н≥ю м≥ж соц≥альним ≥ псих≥чним. ѕсих≥чна реальн≥сть, за ƒюркгеймом, Ї своЇр≥дною надбудовою над б≥олог≥чною структурою середовища.
” свою чергу, соц≥альна реальн≥сть, ¤к ви¤вленн¤ колективних утворень, Ї реальн≥стю вищого типу. олективн≥ в≥руванн¤, почутт¤, у¤вленн¤ суть ц≥л≥сност≥, ¤к≥ не звод¤тьс¤ до ≥ндив≥дуальних псих≥чних стан≥в. ќтже, соц≥альне ¤к ц≥ле особливоњ природи не можна по¤снити в≥дштовхуючись в≥д окремих його складових частин. Ќ≥¤к≥ стани ≥ндив≥дуальноњ св≥домост≥ не можуть стати причиною соц≥альних факт≥в. ѕричини соц≥альних факт≥в треба шукати в ≥нших соц≥альних фактах, а не в стан≥ ≥ндив≥дуальноњ св≥домост≥.
Ќа основ≥ зовн≥шн≥х ознак соц≥альних факт≥в ƒюркгейм певним чином упор¤дковуЇ предметну царину соц≥олог≥њ. ¬≥н в≥докремлюЇ у структур≥ соц≥олог≥чного знанн¤ соц≥альну морфолог≥ю ≥ соц≥альну ф≥з≥олог≥ю. —оц≥альна морфолог≥¤, на думку вченого, вивчаЇ "матер≥альн≥ форми сусп≥льства", до ¤ких належать демограф≥чн≥, геолог≥чн≥, економ≥чн≥, соц≥окультурн≥ фактори. ¬ цьому зв'¤зку ƒюркгейм звертаЇ увагу на географ≥чн≥ координати сусп≥льства, форму його кордон≥в, розм≥ри територ≥њ, чисельн≥сть ≥ густоту населенн¤, розм≥ри й заселенн¤ м≥ст, с≥л, пров≥нц≥й, характер комун≥кац≥й тощо.
—оц≥альна морфолог≥¤ репрезентуЇ у соц≥олог≥њ ƒюркгейма його теор≥ю щодо побудови й форми частин сусп≥льства. ѕроте це не означаЇ, що сорфолог≥чн≥ соц≥альн≥ факти французький соц≥олог бере за першооснову ц≥л≥сност≥ сусп≥льного житт¤. ¬же у ранн≥х своњх прац¤х в≥н п≥дкреслюЇ њхню обмежену роль у даному в≥дношенн≥. ћорфолог≥чн≥ факти, зрозум≥ло, можуть породжувати колективн≥ у¤вленн¤. јле останн≥, виникнувши, сам≥, у свою чергу, стають безпосередньою причиною Ч незалежно в≥д морфолог≥чноњ основи Ч
нових колективних у¤влень. «деб≥льшого колективн≥ у¤вленн¤ здатн≥ породжувати ≥ морфолог≥чн≥ феномени. ¬ир≥зненн¤ соц≥альноњ ф≥з≥олог≥њ французький соц≥олог обгрунтовуЇ ≥снуванн¤м Ч пор¤д з морфолог≥чними Ч функц≥ональних, або ф≥з≥олог≥чних факт≥в. ƒо них ƒюркгейм зараховуЇ факти колективноњ св≥домост≥ та способи колективних д≥й. —ам в≥н передус≥м ц≥кавитьс¤ колективною св≥дом≥стю, впливом колективних у¤влень на св≥дом≥сть та повед≥нку ≥ндив≥д≥в. «а словами вченого, у центр≥ його наукових ≥нтерес≥в перебуваЇ не "т≥ло", а "душа" сусп≥льного житт¤. —еред факт≥в колективноњ св≥домост≥ французький соц≥олог розр≥зн¤Ї рел≥г≥йн≥ традиц≥њ, народн≥ легенди, пол≥тичн≥ ≥дењ, правов≥ та моральн≥ норми, мотивац≥ю економ≥чноњ д≥¤льност≥.
–азом з морфолог≥чними фактами факти колективноњ св≥домост≥ утворюють так зване внутр≥шнЇ соц≥альне середовище. ѕричому морфолог≥чн≥ факти становл¤ть матер≥альний, к≥льк≥сний б≥к даного середовища, а факти колективноњ св≥домост≥ Ч нематер≥альний, ¤к≥сний, духовний аспект. ” такому широкому тлумаченн≥ саме соц≥альне середовище визнавалось ун≥версальним фактором, за допомогою ¤кого можна по¤снювати будь-¤к≥ соц≥альн≥ факти. “а згодом ƒюркгейм став трактувати соц≥альне середовище вужче, виключно ¤к царину колективноњ св≥домост≥, що складаЇтьс¤ з ≥дей, в≥рувань, звичок тощо. ÷им в≥н намагавс¤ не т≥льки затвердити знайдену ним специф≥ку соц≥ального, а й дати сусп≥льним ¤вищам специф≥чно соц≥альне по¤сненн¤.
—усп≥льство, за ƒюркгеймом, Ч не просто впор¤дкована емп≥рична система, ¤ка безперервно веде боротьбу за самозбереженн¤ з р≥зноман≥тними деструктивними силами, а й осередд¤ "внутр≥шнього морального житт¤", "джерело ≥ вм≥стилище ус≥х ц≥нностей". ” цьому план≥ сусп≥льство постаЇ своЇр≥дним божеством, ¤ке "ззовн≥" впливаЇ на ≥ндив≥д≥в, робить з них розумних ≥ моральних ≥стот. «рештою, сусп≥льство може ≥снувати "т≥льки в нас ≥ завд¤ки нам". « одного боку, ≥ндив≥д зобов'¤заний сусп≥льству тим, що в ньому Ї, що забезпечуЇ йому вин¤ткове м≥сце серед ≥нших ≥ндив≥д≥в, тобто своЇю ≥нтелектуальною й моральною культурою. якщо людину позбавити мови,
мистецтва, науки, морал≥, в≥рувань, то вона деградуЇ до р≥вн¤ тварини. ’арактерн≥ атрибути людськоњ природи поход¤ть в≥д сусп≥льства. јле, з ≥ншого боку, сусп≥льство не ≥снуЇ ≥ не живе ≥накше, ¤к т≥льки в традиц≥¤х ≥ завд¤ки њм. якщо колективн≥ в≥руванн¤, традиц≥њ та домаганн¤ перестануть в≥дчуватис¤ ≥ спов≥датис¤ окремими ≥ндив≥дами, то сусп≥льство загине, п≥дкреслюЇ французький соц≥олог.
—тверджуючи, що сусп≥льство Ї "композиц≥Їю будь-¤кого роду ≥дей, в≥рувань ≥ почутт≥в, ¤к≥ реал≥зуютьс¤ посередництвом ≥ндивид≥в", ƒюркгейм певним чином суперечить концепц≥њ соц≥олог≥зму, ¤ка постулюЇ специф≥ку ≥ автоном≥ю соц≥альноњ реальност≥, а головне Ч њњ примат над ≥ндив≥дом. …ого висновок про те, що сусп≥льство ≥снуЇ ≥ реал≥зуЇтьс¤ "т≥льки в нас ≥ завд¤ки нам", скор≥ше вказуЇ на взаЇмозумовлен≥сть сусп≥льства та ≥ндив≥д≥в, що його складають, ан≥ж на примат першого над другим. ≤ тод≥ ц≥лком правом≥рно, що не т≥льки колективн≥ у¤вленн¤ можуть бути продуктом сусп≥льства, а й навпаки, саме сусп≥льство може бути результатом колективних у¤влень. “автолог≥чний характер даного моменту аж н≥¤к не засмучуЇ французького соц≥олога. Ќавпаки, саме таке трактуванн¤ природи сусп≥льства в≥н вважав науковим. якраз у ньому власне, ≥ м≥ститьс¤ "центральний пункт" дюркгейм≥вськоњ соц≥олог≥њ.
—кладн≥ й суперечлив≥ в≥дносини м≥ж ≥ндив≥дом ≥ колективом Ч головна тема дюркгейм≥вськоњ соц≥олог≥њ. ќск≥льки реально ≥снують насамперед окрем≥ ≥ндив≥ди, а сусп≥льство Ч це певн≥ системи в≥дносин м≥ж ними, то, здавалос¤ б, лог≥чно було б вважати окремого ≥ндив≥да за вих≥дну точку координат, у систем≥ ¤ких розгл¤датимутьс¤ т≥ чи ≥нш≥ соц≥альн≥ в≥дносини. јле такий п≥дх≥д ƒюркгейм п≥ддаЇ критиц≥. ≤ндив≥д, доводить в≥н, не Ї чимось ≥сторично первинним у такому розум≥нн≥, що у¤вленн¤ про людину ¤к щось окреме й неповторне Ч це результат тривалого ≥сторичного розвитку. —тавленн¤ до людей ¤к до ≥ндив≥д≥в ≥ в≥дпов≥дне розум≥нн¤ ними себе ¤к ≥ндив≥д≥в можливе лише там, де ≥снуЇ досить складна структурна орган≥зац≥¤ сусп≥льства, або, за терм≥нолог≥Їю ƒюркгейма, де маЇ м≥сце под≥л сусп≥льноњ прац≥. Ќавпаки, там, де
под≥л сусп≥льноњ прац≥ не нависокому р≥вн≥ ≥ соц≥альна структура прим≥тивна, Ч там "кожен ¤вл¤Ї собою те ж саме, що й ≥нш≥", а тому там панують сп≥льн≥ дл¤ вс≥х колективн≥ думки й почутт¤.
ѕитанню про тип соц≥альноњ структури ƒюркгейм надаЇ вин¤тково великоњ ваги. “ому таку важливу роль у його концепц≥њ в≥д≥граЇ розмежуванн¤ м≥ж сусп≥льствами механ≥чноњ та орган≥чноњ сол≥дарност≥. ” першому випадку, ¤к уже зазначалос¤ вище, сусп≥льн≥ в≥дносини прим≥тивн≥, недиференц≥йован≥, колективне тут безрозд≥льно пануЇ над ≥ндив≥дуальним. —труктура таких сусп≥льств маЇ сегментарний характер. ÷е означаЇ, що вони складаютьс¤ з однакових у принцип≥ груп, кожна з ¤ких мало пов'¤зана з ≥ншою, однак м≥цно згуртована зсередини. √рупа тут нав'¤зуЇ ≥ндив≥дов≥ свою волю. —усп≥льство механ≥чноњ сол≥дарност≥ може бути численним к≥льк≥сно ≥ займати ¤к завгодно велику територ≥ю, але при цьому воно буде сумою однакових, замкнених у соб≥ структурних одиниць, котр≥ практично не взаЇмод≥ють м≥ж собою. ј тому тут, природно, зростаЇ питома вага колективних у¤влень ≥ р≥зноман≥тних засоб≥в механ≥чного примусу й насилл¤.
” сусп≥льствах орган≥чноњ сол≥дарност≥ Ч а до них соц≥олог в≥дносить сучасн≥ йому зах≥дн≥ сусп≥льства Ч теж почасти збер≥гаЇтьс¤ сегментарна орган≥зац≥¤. “а визначальним тут Ї те, що внасл≥док под≥лу прац≥ структура цих сусп≥льств характеризуЇтьс¤ р≥зноман≥тн≥стю форм ≥ ослабленн¤м групового тиску на ≥ндив≥да. “ут, ¤к пише ƒюркгейм, маЇ м≥сце сол≥дарн≥сть не за под≥бн≥стю, а за в≥дм≥нн≥стю.
≤сторично сусп≥льства механ≥чноњ сол≥дарност≥ передають сусп≥льствам сол≥дарност≥ орган≥чноњ. ќднак перех≥д в≥д одного типу до ≥ншого Ч це не св≥домо керований процес. ѕод≥л сусп≥льноњ прац≥ постаЇ незалежно в≥д св≥домост≥ й вол≥ окремих людей, а тому сам ≥ндив≥д, "окрема людина" Ч це вже його насл≥док. “ому, ¤к неодноразово зауважував учений, ≥ндив≥д постаЇ ≥з сусп≥льства, а не сусп≥льство з ≥ндив≥д≥в. ќрган≥чна сол≥дарн≥сть не означаЇ послабленн¤ пр≥оритету сусп≥льства ≥ його ц≥нностей над ≥ндив≥дом, однак вона
означаЇ, що цей пр≥оритет зд≥йснюЇтьс¤ тепер таким чином, що кожен ≥ндив≥дуально усв≥домлюЇ свою в≥дпов≥дальн≥сть перед сусп≥льством ≥ може вибирати, ¤ким саме чином в≥н буде виконувати своњ сусп≥льн≥ обов'¤зки.
ѕринципи "соц≥олог≥зму" ¤к методолог≥чне п≥дгрунт¤ у досл≥дженн≥ самогубств
ѕроблема самогубства захоплювала увагу ƒюркгейма з багатьох причин. ÷е була "¤сно окреслена група факт≥в" [4, с.3], котр≥ можна легко визначити. ƒюркгейм вважав, що соц≥олог може ≥ повинен в≥дкривати закони, ¤к≥ б доводили можлив≥сть ≥снуванн¤ соц≥олог≥њ ¤к науки. р≥м того, в≥н розгл¤дав свою роботу "—амогубство" ¤к застосуванн¤ до емп≥ричного матер≥алу головного принципу соц≥олог≥чного методу вивченн¤ соц≥ального факту ¤к "реч≥", визнанн¤ особ ≥снуванн¤, зовн≥шньоњ по в≥дношенню до ≥ндив≥да сусп≥льноњ реальност≥, котра вивчаЇ його повед≥нку, не залежно в≥д вол≥ цього ≥ндив≥да.
—пираючись на ц≥ теоретико-методолог≥чн≥ передумови, ƒюркгейм заперечував по¤сненн¤ самогубства ≥ндив≥дуальними психолог≥чними мотивами ≥ стверджував, що це ¤вище в≥дбуваЇтьс¤ п≥д впливом зовн≥шн≥х причин, ¤к≥ управл¤ють людьми, тобто п≥д впливом соц≥альних причин.
¬изначенн¤ причин суњциду, рекомендац≥њ щодо засоб≥в його подоланн¤ здавались йому найкращим способом зм≥цненн¤ престижу соц≥олог≥њ ¤к науки. —оц≥олог≥чне по¤сненн¤ "найб≥льш ≥ндив≥дуальноњ д≥њ" могло пролити св≥тло на т≥ сили, котр≥ об'Їднують людей, оск≥льки самогубства Ч ¤вний приклад руйнуванн¤ соц≥альних зв'¤зк≥в.
—уттю дюркгейм≥вського по¤сненн¤ був "соц≥олог≥зм", кр≥зь призму ¤кого розгл¤дались ус≥ ≥нш≥ фактори, в тому числ≥ й ≥ндив≥дуальн≥ мотиви самогубств, ¤к≥ часто здаютьс¤ њх причинами, представл¤ють лише ≥ндив≥дуальне, причому зм≥нене в≥дображенн¤ загальних умов. ƒюркгейм звернувс¤ до вивченн¤ соц≥ального середовища ¤к головноњ причини, п≥д впливом ¤коњ зм≥нюЇтьс¤ в≥дсоток самогубств. ƒюркгейм повн≥стю не заперечував рол≥ ≥ндив≥дуальних фактор≥в, псих≥чного стану окремих самогубц≥в, њхн≥х специф≥чних життЇвих обставин, але п≥дкреслював вторинне значенн¤ цих факт≥в, залежн≥сть в≥д загальних соц≥альних причин, стану сусп≥льства.
«г≥дно з концепц≥Їю, ¤ку висунув ƒюркгейм, в≥дсоток самогубств Ї функц≥Їю дек≥лькох соц≥альних зм≥нних: взаЇмов≥дносин у рел≥г≥йних, с≥мейних, пол≥тичних, нац≥ональних та ≥нших групах. ¬иход¤чи з цього, ƒюркгейм використовував прийом доведенн¤ шл¤хом виключенн¤, систематично розгл¤дав ≥ заперечував так≥ соц≥альн≥ факти, ¤к "психоорган≥чну схильн≥сть" ≥ндив≥д≥в (психопатичний стан, расовий ≥ спадковий фактори) ≥ риси ф≥зичного середовища (кл≥мат, пору роц≥, час доби). ”сл≥д за цим в≥н розгл¤дав д≥ю соц≥альних причин ≥ спос≥б, ¤ким вони д≥ють, а також в≥дношенн¤, в ¤ких знаход¤тьс¤ соц≥альн≥ ≥ несоц≥альн≥ фактори.
«вернувшись до даних оф≥ц≥йноњ статистики, ƒюркгейм ви¤вив р¤д законом≥рностей: в≥дсоток самогубств вл≥тку вищий, н≥ж зимою; чолов≥ки част≥ше зак≥нчують житт¤ самогубством, н≥ж ж≥нки; стар≥ люди част≥ше, н≥ж молод≥; солдати Ч част≥ше, н≥ж громадське населенн¤; протестанти част≥ше, н≥ж католики; одинок≥ або розведен≥ Ч част≥ше, н≥ж зам≥жн≥, ≥ в≥дсоток самогубств вищий у м≥ських, н≥ж с≥льських област¤х тощо. "«алишивши осторонь ≥ндив≥да ¤к ≥ндив≥да, його мотиви й ≥дењ, потр≥бно вивчати, Ч стверджував ƒюркгейм, Ч т≥ р≥зн≥ стани соц≥ального середовища (рел≥г≥йн≥ в≥руванн¤, с≥м'ю, пол≥тичне житт¤, профес≥йн≥ групи ≥ ≥н.), п≥д впливом ¤ких зм≥нюЇтьс¤ в≥дсоток самогубств" [4, с.178]. ƒосл≥джуючи соц≥альн≥ факти, ƒюркгейм намагавс¤ визначити, ¤кий елемент або ¤кий аспект њх, в≥дпов≥дно до р≥зних лог≥чних правил, а особливо до правил в≥дпов≥дних зм≥н, найб≥льш т≥сно пов'¤заний з в≥дсотком самогубств. яка, наприклад, риса рел≥г≥њ маЇ найб≥льше в≥дношенн¤ до самогубства? ўо саме в католицизм≥ робить католик≥в менш схильними до самогубства, н≥ж протестант≥в?
ѕочавши з досл≥дженн¤ того, ¤к те чи ≥нше в≥роспов≥данн¤ впливаЇ на самогубство, ƒюркгейм показав р≥зницю м≥ж католицизмом ≥ протестантизмом ¤к з точки зору в≥ровченн¤, так ≥ з точки зору обр¤д≥в. атолицизм ¤к стар≥ша традиц≥йна система ≥ обр¤д≥в маЇ пор≥вн¤но з протистантизмом б≥льшу ц≥л≥сн≥сть, силу погл¤д≥в, непримиренн≥сть до нововведень, ¤к≥ руйнують
загальний дух. ÷е обумовлюЇ б≥льшу згуртован≥сть рел≥г≥йноњ групи католик≥в, а зв≥дси Ч менший серед них в≥дсоток самогубств. ѕротестантизм пов'¤заний з пад≥нн¤м традиц≥й в≥рувань, проникнутий "духом свободи мисленн¤" ≥ критицизму. …ого можлив≥сть об'Їднати в≥руючих менша, ≥ в≥дсоток самогубств тому вищий.
÷¤ г≥потеза дозволила по¤снити багато ≥нших соц≥альних зм≥нних, ¤к≥ пов'¤зан≥ з≥ зб≥льшенн¤м числа самогубств. ќб'ЇднуЇ ц≥ зм≥нн≥ ступ≥нь соц≥альноњ ≥нтеграц≥њ або соц≥ального зв'¤зку ≥ндив≥да. —≥м'¤, д≥ти, с≥льське житт¤ Ч т≥ соц≥ально ≥нтегруюч≥ фактори, котр≥ запоб≥гають почуттю соц≥альноњ ≥зол¤ц≥њ. "„исло самогубств обернено пропорц≥йне ступеню ≥нтеграц≥њ тих соц≥альних груп, до ¤ких належить ≥ндив≥д" [4, с.266].
‘актори несоц≥ального пор¤дку, писав ƒюркгейм, можуть впливати на процент самогубств т≥льки поб≥чно. ¬≥н застосував процедуру, коли у в≥дносини включаЇтьс¤ не соц≥альний фактор, але в≥дшукуЇтьс¤ той його аспект, котрий найб≥льш т≥сно пов'¤заний з фактором соц≥альним.
¬лив б≥олог≥чних, наприклад статевих, в≥дм≥нностей стаЇ зрозум≥лим, ¤кщо проанал≥зувати в≥дпов≥дн≥ соц≥альн≥ позиц≥њ чолов≥к≥в ≥ ж≥нок, способи њх участ≥ в соц≥альному ≥ економ≥чному житт≥, цикли њх соц≥альноњ активност≥ ≥ т.д. —тверджуючи, що р≥зн≥ типи самогубств можуть вит≥кати з р≥зних причин, ¤к≥ њх визначають, вказуючи на труднощ≥ створенн¤ морфолог≥чноњ класиф≥кац≥њ самогубств ≥ враховуючи вс≥ характерн≥ типов≥ особливост≥ њх, ƒюркгейм прийн¤в р≥шенн¤ скласти етнолог≥чну класиф≥кац≥ю, ¤ка в≥дпов≥дала б причинам самогубств.
¬≥н вид≥лив чотири види самогубств: егоњстичний, альтруњстичний, аном≥чний ≥ фатал≥стичний. ѕерший створюЇтьс¤ причинами, котр≥ обомовлюють в≥докремленн¤ ≥ндив≥да в≥д сусп≥льства, ¤ке перестаЇ впливати на нього регулюючим чином. –озрив соц≥альних зв'¤зк≥в, в≥дсутн≥сть колективноњ п≥дтримки, стан в≥докремленост≥ породжують почутт¤ самотност≥, пустоти, в≥дчутт¤ траг≥зму ≥снуванн¤. ќдн≥Їю з причин самогубств под≥бного роду може
бути крайн≥й ≥ндив≥дуал≥зм, але грунтом, ¤кий його породжуЇ, Ї "велике сусп≥льство, соц≥альна туга" [4, с.274]. —усп≥льна дезорган≥зац≥¤, втрата сусп≥льних ц≥лей послаблюють соц≥альн≥ зв'¤зки, ¤к≥ прикликають ≥ндив≥да до сусп≥льства, а значить ≥ до житт¤. ÷ей загальний стан, у свою чергу, в≥дображаЇтьс¤ в дез≥нтеграц≥њ сусп≥льних груп Ч рел≥г≥йних, с≥мейних, пол≥тичних, ¤к≥ безпосередньо впливають на ≥ндив≥да.
ƒругий вид самогубства Ч альтруњстичний Ч зустр≥чаЇтьс¤ тод≥, коли особист≥ ≥нтереси поглинут≥ соц≥альними, коли ≥нтеграц≥¤ групи наст≥льки велика, що ≥ндив≥д перестаЇ ≥снувати ¤к самост≥йна одиниц¤. ƒо цього виду ƒюркгейм в≥дносить давн≥ звичањ: самогубство старик≥в ≥ хворих, самоспаленн¤ ж≥нок п≥сл¤ смерт≥ чолов≥к≥в, самогубство раб≥в п≥сл¤ смерт≥ хаз¤њна ≥ ≥н. “акого роду самогубства ≥снували головним чином в архањчних сусп≥льствах.
“рет≥й вид самогубства Ч аном≥чний. ¬≥н зустр≥чаЇтьс¤ в часи великих сусп≥льних потр¤с≥нь, економ≥чних криз, коли ≥ндив≥д втрачаЇ можлив≥сть пристосуватис¤ до соц≥альних перетворень, нових соц≥альних вимог ≥ втрачаЇ зв'¤зок з сусп≥льством. —тан сусп≥льноњ аном≥њ, п≥д котрою ƒюркгейм розум≥Ї в≥дсутн≥сть ч≥тких правил ≥ норм повед≥нки, коли стара њЇрарх≥¤ ц≥нностей руйнуЇтьс¤, а нова ще не склалась, породжуЇ моральну нест≥йк≥сть окремих ≥ндив≥д≥в. оли коливаЇтьс¤ ≥ дезорган≥зуЇтьс¤ сусп≥льна структура, одн≥ ≥ндив≥ди швидко п≥дн≥маютьс¤, ≥нш≥ втрачають своЇ м≥сце в сусп≥льств≥, коли порушуЇтьс¤ сусп≥льна р≥вновага Ч число самогубств зростаЇ. јном≥чне самогубство, ¤ке зустр≥чаЇтьс¤ найчаст≥ше в торгових ≥ д≥лових колах, характеризуЇтьс¤ ƒюркгеймом також з боку ≥ндив≥дуальних ¤костей представник≥в торгового ≥ промислового св≥ту; њх нестримний пот¤г до збагаченн¤, котрий не зустр≥чаЇ жорсткоњ регламентац≥њ, невгамовно зростаЇ, порушуючи моральну ≥ псих≥чну р≥вновагу. “аким чином, послабленн¤ або в≥дсутн≥сть сусп≥льноњ регламентац≥њ, безладна, неврегульована сусп≥льна д≥¤льн≥сть лежить в основ≥ аном≥чного самогубства. якщо сусп≥льство не здатне належним чином впливати на людину, то буде сумний к≥нець.
ѕротилежн≥стю аном≥чного самогубства Ї фатал≥стичне, ¤ке виникаЇ в результат≥ посиленого контролю над ≥ндив≥дом, "надм≥рна регламентац≥¤", котра дл¤ останнього стаЇ нестерпного.
“аким чином, самогубство, на думку ƒюркгейма, Ї умисним ≥ усв≥домленим актом, ¤кий зд≥йснюЇтьс¤ ≥ндив≥дом залежно в≥д соц≥альноњ дисципл≥ни. ћ≥рило нормальноњ соц≥альноњ повед≥нки Ч "нормальний соц≥альний суб'Їкт", дисципл≥нований ≥ такий що визначаЇ колективний моральний авторитет.
ѕон¤тт¤ "его≥зм-альтру≥зм" ≥ "аном≥¤-фатал≥зм" означали в концепц≥њ ƒюркгейма колективн≥ сили або нахили, ¤к≥ штовхають людину на самогубство. ƒюркгейм називав ц≥ сили теч≥¤ми. ¬им≥р њх ≥нтенсивност≥ можливий за в≥дсотком самогубств. олективн≥ сили або нахили можуть по¤снити, на думку теоретика "соц≥олог≥зму", ≥ндив≥дуальн≥ нахили ≥ схильн≥сть до самогубства, а не навпаки. ѕсихолог≥чн≥ мотиви самогубства Ї ≥ндив≥дуальним, причому часто зм≥неним, в≥дображенн¤м загальних умов соц≥ального середовища.
Ќайб≥льш ц≥нною рисою дюркгейм≥вського анал≥зу самогубств Ї розкритт¤ соц≥альноњ сутност≥ цього ¤вища ¤к такого, що породжене кризовим станом сусп≥льства. ќписуючи стан морального розкладу, морально-психолог≥чноњ дезорган≥зац≥њ ≥ пад≥нн¤ буржуазного сусп≥льства, ƒюркгейм не викрив ≥стинних причин ц≥Їњ кризи, вбачаючи њх не в сутност≥ кап≥тал≥стичних в≥дносин, а в досить швидких темпах соц≥альних зм≥н, за ¤кими не встигаЇ моральне усв≥домленн¤.
ѕотр≥бно вказати на абстрактний, формал≥стичний характер типолог≥њ самогубств. «м≥ст цього соц≥ального ¤вища зм≥нювавс¤, тому що в одну групу потрапл¤ли р≥знородн≥ вчинки, ¤к≥ в≥дображали соц≥альн≥ норми р≥зних сусп≥льно-економ≥чних формац≥й. ѕрид≥л¤ючи переважну увагу соц≥альному фактору, ƒюркгейм обмежувавс¤ лише вказ≥вкою на його зв'¤зок з фактором психолог≥чним. ƒумка про те, що р≥шенн¤ ≥ндив≥да опосередковуЇтьс¤ культурними потребами ≥ нормами т≥Їњ чи ≥ншоњ встановленоњ у в≥дношенн≥ до людського житт¤ њњ ц≥нност≥, також не була розроблена, а лише висловлена ƒюркгеймом.
”св≥домленн¤ посл≥довниками ƒюркгейма цих недол≥к≥в привело до перегл¤ду ними де¤ких його положень, до намаганн¤ б≥льш посл≥довно ≥ повно включити в соц≥олог≥чну теор≥ю психолог≥чн≥ фактори, що ≥ було зроблено ћорисом ’альбваксом в його робот≥ "ѕричини самогубств" (1930). –¤д ще б≥льш п≥зн≥х досл≥джень реаб≥л≥тував роль психолог≥чних фактор≥в, показуючи вплив соц≥альних зм≥нних на т≥ психолог≥чн≥ детерм≥нанти, котр≥ безпосередньо обумовлюють ≥ндив≥дуальне р≥шенн¤.
Ќезважаючи на те, що концепц≥¤ ƒюркгейма потребувала б≥льш детального анал≥зу сп≥вв≥дношенн¤ об'Їктивних ≥ суб'Їктивних факт≥в, головний напр¤м його досл≥джень давав поштовх до розробки загального питанн¤ Ч соц≥альноњ обумовленост≥ ≥ндив≥дуальноњ психолог≥њ.
ƒюркгейм проклав дорогу к≥льк≥сному анал≥зу в соц≥олог≥њ ≥ визначив шл¤хи розвитку його приватних методик ≥ техн≥к (таких, наприклад, ¤к метод посл≥довного включенн¤ фактор≥в, ¤к≥ беруть участь у взаЇмод≥њ), суть котрого Ч в досл≥дженн≥ ≥ ≥нтерпретац≥њ комплексу взаЇмов≥дносин м≥ж багатьма характеристиками, що систематично включаютьс¤ у ран≥ше досл≥джуван¤ в≥дношенн¤, ≥ ≥н. ƒюркгейм не м≥г скористатис¤ елементарними з сьогодн≥шньоњ точки зору ≥нструментами наукового анал≥зу. Ќезважаючи на це, його робота в≥д≥грала значну роль в утвердженн≥ соц≥ального п≥дходу до самогубства на противагу психопатичному, ¤кий був попул¤рним за його час≥в ≥ ¤кий до наших дн≥в змагаЇтьс¤ з соц≥олог≥чним п≥дходом.
ѕричину зб≥льшенн¤ к≥лькост≥ самогубств у буржуазному сусп≥льств≥ д≥йсно необх≥дно шукати в кризових соц≥альних ситуац≥¤х. ѕри цьому неодх≥дно мати на уваз≥ не т≥льки стан сусп≥льноњ дезорган≥зац≥њ ≥ ослабленн¤ соц≥альних зв'¤зк≥в, але в першу чергу ≥ так≥ породжен≥ кап≥тал≥змом об'Їктивн≥ процеси, ¤к р≥ст безроб≥тт¤ та ≥н.
¬исновок
¬плив ƒюркгейма на зах≥дну соц≥олог≥ю в наш час загальновизнаний. ”чений звернув увагу на фундаментальн≥ проблеми соц≥олог≥чноњ науки Ч ≥ цим по¤снюЇтьс¤ його попул¤рн≥сть у ‘ранц≥њ к≥нц¤ XIX Ч першоњ третини XX ст., розповсюджен≥сть впливу його ≥дей в ≥нших крањнах ™вропи та јмерики, а також ц≥кав≥сть до його вченн¤ в наш час.
ѕрирода сусп≥льства, його ≥нтегративний початок, його "здоровий" ≥ патолог≥чний стан, методи соц≥олог≥чного досл≥дженн¤ ≥ статус соц≥олог≥њ ¤к науки Ч вс≥ ц≥ проблеми, ¤к≥ вир≥шуютьс¤ з позиц≥й ц≥л≥сноњ ф≥лософсько-соц≥олог≥чноњ концепц≥њ, безперечно належать до числа найважлив≥ших проблем теоретичноњ соц≥олог≥њ. ѕри наполегливих пошуках в≥дпов≥д≥ на питанн¤ про шл¤хи розвитку сучасного св≥ту все част≥ше сп≥вставл¤ютьс¤ теор≥њ ћаркса, ƒюркгейма, ¬ебера, ѕарето.
«авершуючи огл¤д соц≥олог≥чноњ концепц≥њ ƒюркгейма, сл≥д ще раз сказати, що його теоретична спадщина ≥ сьогодн≥ знаходитьс¤ в центр≥ гострих дискус≥й. ћабуть, одна з причин цього пол¤гаЇ у тому, що мислитель, окр≥м безпосередньоњ теоретичноњ роботи за р≥зноман≥тн≥ми напр¤мками, суб'Їктивно дуже чуйно ставивс¤ до статуту соц≥олог≥њ й активно остоював њњ методолог≥чний та фаховий суверен≥тет. як справедливо зауважив –.Ќ≥сбет: "ƒюркгейм б≥льш ан≥ж хтось ≥нший в ≥стор≥њ соц≥олог≥њ зум≥в вт≥лити в соб≥ те, що було найтипов≥ше у ц≥й дисципл≥н≥ ≥ найпродуктивн≥ше дл¤ гуман≥тарних наук, а тому його можна назвати соц≥ологом у найповн≥шому розум≥нн≥ цього слова" [5, с. 323].
—писок використаноњ л≥тератури
–адуг≥н ј.ј., –адуг≥н .ј. урс лекц≥й. Ч ћ.: ¬ладос, 1995.
2. ѕогор≥лий ќ.≤. —оц≥олог≥чна думка XX стол≥тт¤. Ч .: Ћиб≥дь, 1996.
3. –учка ј.ќ., “анчер ¬.¬. урс ≥стор≥њ теоретичноњ соц≥олог≥њ. Ч .: Ќаукова думка, 1995.
ƒюркгейм ≈. —амогубство. —оц≥олог≥чний етюд. 1912
5. «ахарченко ћ.¬., ѕогор≥лий ќ.≤. ≤стор≥¤ соц≥олог≥њ. ¬≥д античност≥ до початку XX ст. .: Ћиб≥дь, 1995.
6. ≤стор≥¤ соц≥олог≥њ в «ах≥дн≥й ™вроп≥ та —Ўј: ѕ≥дручник дл¤ вуз≥в. ¬≥дпов≥дальний редактор Ч академ≥к –јЌ √.¬.ќс≥пов. Ч ћ.: ¬идавнича група Ќорма-≤нфра, 1999.
|
